Мероприятия:

Бесплатный вебинар  "Стоматологическая деятельность во время пандемии COVID-19: юридические и организационные аспекты" 
 

21 марта 2020 года

Новости:

Новые организационно-правовые документы для обеспечения медпрактики 

Снова в продаже комплекты и отдельные документы 

main page letter map search rusukreng
Наши публикации

 

 

Заказать консультацию

 

 

 Международное агентство по сопровождению вспомогательных репродуктивных технологий

Наш МВА-партнер

Особливості відшкодування шкоди, заподіяної пацієнтові невдалим медичним втручанням

Журнал «Управління закладом охорони здоров’я», №7, 2007 рік.

Антонов С.В.

Звертаючись за медичною допомогою (послугою), кожен пацієнт розраховує на її належну якість та ефективність. Однак на практиці часто трапляється, що внаслідок медичного втручання стан здоров’я пацієнта не поліпшується, а навпаки — завдається шкода його здоров’ю чи життю. Причому причиною таких наслідків не обов’язково є недбалість чи професійна необізнаність медичних працівників. Як негативні фактори можуть розглядатися недосконалість сучасної медичної науки та техніки, задавненість хвороби та несумлінне ставлення пацієнта до лікування. Тому навіть досвідчені судово-медичні експерти не завжди можуть точно визначити, які саме фактори спричинили погіршення здоров’я постраждалого: об’єктивні чи суб’єктивні Звісно, постраждала особа чи її родичі мають право на правовий захист і компенсацію завданих втрат. Причому адекватність такої компенсації завжди є поняттям умовним, оскільки гроші не можуть відновити здоров’я чи згублене життя.

Зобов’язання з відшкодування шкоди

Згідно з чинним законодавством відносини з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, регулюються главою 82 Цивільного кодексу України (далі — ЦК). Зокрема, статтею 1166 ЦК визначено, що така шкода підлягає відшкодуванню у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Спробуємо визначити особливості виникнення зобов’язань з такого відшкодування.

У цивільному праві зобов’язання, що виникають в особи, яка протиправно заподіяла іншій особі майнову чи моральну шкоду, називають деліктними. Така назва застосовується з огляду на те, що зобов’язання виникають за заподіяння майнової або немайнової (моральної) шкоди внаслідок цивільного правопорушення — делікту.

Цивільно-правовий делікт — це зобов’язання з заподіяння шкоди фізичній або юридичній особі. До речі, останнім часом у правовій літературі делікти, які виникли внаслідок медичних втручань, отримали навіть власну назву «ятрогенні» (з грецької «jatros» — лікар).

За цивільним правом України, основним об’єктом відшкодування при ятрогенному делікті є майнові втрати, які виникають у зв’язку з ушкодженням здоров’я чи смертю особи та можуть виражатися, зокрема, у втраті заробітку чи інших прибутків, у витратах на відновлення здоров’я, на поховання тощо. Заподіяння шкоди життю або здоров’ю пацієнта дає останньому право вимагати компенсації ще й моральної шкоди.

При розгляді зобов’язань з відшкодування шкоди у сфері медицини слід також згадати про окремі випадки заподіяння шкоди у зв’язку з купівлею платних медичних послуг як таких. Спричинення шкоди в цих випадках має характер випадковості, вірогідності та не пов’язане з самим медичним втручанням, а, наприклад, з неповною чи недостовірною інформацією про медичні вироби, що використовувалися при наданні послуги (наприклад, протези). Через це пацієнт-споживач висловлює претензії, що він зробив неправильний вибір медичної послуги. Тобто така проблема не пов’язана з медичними діями, а є наслідком порушення прав споживача.

За загальним правилом, мірою цивільної відповідальності у ятрогенних деліктах служить не міра вини правопорушника, а розмір заподіяної шкоди, залежно від якого і визначатиметься розмір та порядок її відшкодування.

Що таке шкода здоров’ю?

Щоб зрозуміти специфіку відшкодування шкоди здоров’ю, спричиненої невдалим медичним втручанням, доцільно буде спочатку визначити, у чому така шкода полягає.

Законодавство України чітко не розкриває поняття «шкода здоров’ю». Під «шкодою» взагалі у цивільному праві прийнято розуміти зменшення, знищення суб’єктивного цивільного права чи блага.

Отримати більш наближену до суті цього поняття відповідь можна у нормативних актах, які стосуються тілесних ушкоджень. Так, наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» від 17 січня 1995 р. № 6 (далі — Наказ № 6) визначено, що у разі неналежного надання медичної допомоги, що виявилося у порушенні анатомічної цілісності тканин і органів та їх функцій, такі порушення розглядаються як тілесні ушкодження (п. 1.3.). Тобто така шкода розглядається як синонім тілесних ушкоджень.

Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 6 під тілесними ушкодженнями (тобто шкодою здоров’ю) слід розуміти: порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникають як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів — фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

У пункті 2.1.6 Наказу № 6 даються також визначення таких споріднених «шкоді» понять, як «розлад здоров’я» та «наслідок ушкодження». Розлад здоров’я — це пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Наслідок ушкодження — це повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним зумовлені.

За даними дослідження нормативних та літературних джерел, до шкоди здоров’ю, яка заподіяна при здійсненні медичних втручань, можна віднести: тілесні ушкодження, які полягають у порушенні анатомічної цілісності органів і тканин або їх фізіологічних функцій; виникнення супутнього основному захворюванню пацієнта, послідовно розвинутого хворобливого процесу або патологічного стану, що залишають після зникнення (видужання) стійкі наслідки ушкодження у вигляді спотворення зовнішнього вигляду частин тіла, порушення функцій органів чи їх систем; зараження невиліковною хворобою чи хворобою, яка потребує тимчасової або постійної ізоляції від суспільства; безповоротно згаяну можливість вилікування хворого, а також розвиток психічного захворювання, що виникло у результаті медичного втручання.

Вбачається, що як заподіяння шкоди здоров’ю при наданні медичної допомоги (послуги) може розглядатися не тільки ушкодження при медичній маніпуляції якогось конкретного органа (наприклад, сечоводу при операції на матці), а й суттєве погіршення (ускладнення) перебігу захворювання, яке підлягало лікуванню. Наприклад, прогресування пухлинного захворювання внаслідок невдалого (невчасного) оперативного втручання.

Безповоротно згаяна можливість вилікувати хворого має такі ж шкідливі наслідки, що й інші перелічені випадки. Через дефекти у діагностуванні чи лікуванні нерідко пропускається момент, коли ще можна вилікувати пацієнта чи зупинити (обмежити) розвиток патологічного процесу. Недбалість чи професійна необізнаність медичних працівників можуть позбавити хворого досить великого шансу повністю одужати чи продовжити термін життя.

У правовій літературі виділяють такі різновиди шкоди при наданні медичної допомоги (послуги):

  • фізична шкода (ушкодження здоров’я);
  • майнова шкода (реальні втрати: втрата заробітку; витрати на лікування, протезування, посилене харчування, спеціальний догляд тощо);
  • моральна шкода (фізичний біль та моральні страждання).

Проте з цією класифікацією можна погодитися лише частково. Автор вважає, що шкода здоров’ю може бути тільки двох видів: майнова (матеріальні витрати та втрати) і моральна. Наприклад, відчуття болю в ділянці шиї, сиплість голосу в пацієнта, що постраждав у результаті ушкодження поворотного нерва при операції з видалення зобу, є моральною шкодою, до якої однозначно входить і поняття «ушкодження здоров’я» (фізична шкода). А витрати цього пацієнта на відновлення якості життя (якщо це буде можливо) будуть майновою шкодою. Таку позицію можна підтвердити і посиланням на положення статті 23 ЦК, яка говорить, що фізичний біль та страждання належать до моральної шкоди. Такого поняття як «фізична шкода» цивільне законодавство України не містить. Тому обидва зазначені види шкоди можуть розглядатися як складові «шкоди здоров’ю».

Правомірне заподіяння шкоди

У медичній практиці, передусім у пластичній хірургії, естетичній стоматології, непоодинокі випадки, коли пацієнти звертаються до медичних закладів для проведення медичних втручань, які під кутом зору людини зі здоровим глуздом у жодному разі не потрібні для їхнього організму. Це операції зі збільшення окремих органів чи частин тіла (при їх середніх, нормальних розмірах), видалення окремих органів чи частин тіла (ребер, зубів, пальців на ногах), вживляння у тіло сторонніх предметів, зміна розрізу очей, кольору шкіри тощо. Наприклад, для досягнення схожості з леопардом Том Леппард з Австралії хірургічним шляхом змінив форму верхньої губи (розсік навпіл), вставив клики, змінив розріз очей, приживив собі вуса з волосіні та штучні пазурі, а також частково видалив носовий хрящ та покрив 99,9 % своєї шкіри татуажем, візерунок якого нагадує шкіру леопарда.

Аналогічна ситуація й щодо здійснення естетичних стоматологічних процедур (відбілювання, інкрустація зубів тощо), коли через прагнення до вдосконалення зовнішності чи досягнення якихось стандартів краси, моди, пацієнт фактично погоджується на заходи, що безповоротно ушкоджують його здорові зуби, тобто шкодять здоров’ю.

У зазначених та схожих випадках пацієнт дає згоду на заздалегідь ризиковані та шкідливі медичні втручання. Однак при дотриманні з боку медичного закладу (медичного працівника) усіх вимог та стандартів здійснення медичних втручань таку шкоду здоров’ю, на нашу думку, можна вважати правомірною. Тобто у такому разі пацієнт не може розраховувати на якісь компенсації чи відшкодування. Основне завдання медичних закладів (приватно практикуючих лікарів) — юридично правильно зафіксувати згоду пацієнта на застосування таких шкідливих втручань та його поінформованість щодо заздалегідь передбачуваних негативних наслідків.

Українське законодавство окремо таких випадків звільнення від відповідальності не передбачає, але й не заперечує їх. Цікаво, що на відміну від вітчизняного Цивільний кодекс Російської Федерації (ст. 1064) прямо передбачає відмову у відшкодуванні шкоди, заподіяної на прохання або за згодою потерпілого, якщо дії заподіювача шкоди не порушують моральні засади суспільства (те, що у світі прийнято називати «boni mores» — загальноприйняті уявлення).

Особливості, притаманні відшкодуванню шкоди здоров’ю

Дослідивши норми чинного законодавства України, можна окреслити особливості, притаманні відшкодуванню шкоди здоров’ю, заподіяної при невдалому медичному втручанні.

По-перше, відшкодувати шкоду, яку завдано здоров’ю, неможливо. Унікальні особливості здоров’я не завжди дають можливість повернутися в той стан, який був до медичного втручання. Здебільшого ця шкода є невиправною. Як доводить медична наука та практика, навіть трансплантація органів не дає стовідсоткового відновлення організму. Тому основне завдання норм цивільного законодавства — визначити справедливий порядок грошової компенсації для постраждалих пацієнтів.

По-друге, цивільне законодавство України (ст. 1172 ЦК) передбачає відшкодування юридичною особою (у тому числі медичним закладом, його медичним персоналом) або фізичною особою (медичним працівником — підприємцем) шкоди, заподіяної при виконанні ними своїх трудових (професійних, службових) обов’язків. До речі, при заподіянні каліцтва або іншого ушкодження здоров’я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов’язані відшкодувати:

а) потерпілому заробіток (доходи від трудової діяльності), втрачений ним унаслідок викликаної цим втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати викликані ушкодженням здоров’я додаткові витрати на лікування, придбання ліків, протезування, постійний догляд, посилене харчування, санаторно-курортне лікування тощо (ст. 1995–1999 ЦК);

б) у разі смерті потерпілого — непрацездатним особам, які перебували на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання (у тому числі дитина, народжена після смерті) — частку середньомісячного заробітку потерпілого, що припадала на цих осіб або на яку вони мали право відповідно до чинного законодавства (ст. 1200 ЦК);

в) у разі ушкодження здоров’я неповнолітнього, який не досяг 14 років (учні — 18 років) і не має заробітку на час заподіяння шкоди, — пов’язані з ушкодженням здоров’я необхідні витрати на лікування, протезування, постійний догляд тощо. Після досягнення потерпілим 14 років (учнями — 18 років) — шкоду, пов’язану з втратою чи зменшенням його працездатності, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, а після початку трудової діяльності потерпілого відшкодування може бути збільшено (на його вимогу), виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. Якщо такий неповнолітній на момент ушкодження здоров’я мав заробіток — виходячи з розміру його заробітку, але не нижче ніж з мінімальної заробітної плати (заробітку) (ст. 1999 ЦК).

По-третє, кожен потерпілий споживач медичної послуги має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди незалежно від того, чи був він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем) цих послуг (ст. 16, 17 Закону України «Про захист прав споживачів»). До того ж, відповідно до чинного цивільного законодавства України шкода, завдана внаслідок недоліків послуг (робіт), підлягає відшкодуванню їх виконавцем (ст. 1210 ЦК).

По-четверте, при ушкодженні здоров’я відшкодовується не тільки матеріальна шкода або збитки, а й моральна (немайнова) шкода, порядок відшкодування якої дещо відрізняється від порядку відшкодування матеріальної (ст. 1168 ЦК).

Відшкодування майнової шкоди

За цивільним законодавством України, зокрема відповідно до статті 1195 ЦК, майнова шкода полягає у реальних матеріальних витратах, передусім у витратах на відновлення здоров’я та працездатності. Вважається, що до реальних матеріальних збитків при заподіянні шкоди здоров’ю належать втрачений заробіток і додаткові витрати потерпілого. Потерпілий пацієнт змушений робити додаткові витрати на купівлю ліків, протезування, плату за догляд, необхідність додаткового посиленого харчування, придбання спеціальних транспортних засобів, проходження курсу реабілітації, які також потребують справедливої компенсації.

При спричиненні смерті пацієнта майнова шкода може полягати ще й у втраті утримання, як правило, непрацездатних осіб, що були на утриманні померлого або які мали право на його утримання до дня смерті, а також у витратах на лікування, яке передувало смерті, та на поховання.

Незважаючи на зазначене, українське законодавство досі не визначило чітких критеріїв розрахунку таких витрат та меж відшкодування.

В інших країнах світу ситуація дещо відрізняється. У більшості країн ЄС при визначенні суми відшкодування застосовується так звана тарифна система, яка передбачає нормативно визначені суми компенсації за конкретні негативні наслідки медичних втручань. Крім того, при визначенні розміру відшкодування майнової шкоди використовуються різні критерії та коефіцієнти. Наприклад, у Великобританії при розрахунку компенсації насамперед враховуються тривалість життя, професія та кваліфікація потерпілого. Залежно від виду каліцтва суд цієї країни може додатково присудити окремі виплати для придбання пристроїв для інвалідів (наприклад, обладнання помешкання спеціальним ліфтом чи заміна сходів), але лише у розумних (під кутом зору суду) межах.

У Швеції також діє тарифна система відшкодування, але законодавством передбачено відшкодування шести категорій шкоди залежно від факторів, що її спричинили:

  • лікування (обстеження, вжиття медичних заходів за умови, що шкоди можна було уникнути, обравши інший метод чи спосіб лікування, які, на думку експертів, були б менш ризикованими);
  • недоліки (поломки, збої) медичного устаткування, інструментів або інших матеріалів, що використовувалися при обстеженні (лікуванні), чи їх неналежне використання;
  • неправильно поставлений діагноз;
  • інфекції чи інші ускладнення, що виникли внаслідок обстеження чи лікування;
  • транспортування пацієнта в (з) медичний заклад або пожежі чи аварії у медичному закладі;
  • неправильний припис лікаря чи неправильне його виконання молодшим (середнім) медичним персоналом, у тому числі застосування не тих ліків або неправильних доз.

У США при визначенні суми відшкодування враховують середньорічний дохід та вік потерпілого. Однак суми відшкодування та його порядок цілком залежать від страхової компанії, в якій застрахував свою цивільну відповідальність медичний заклад (лікар).
Варто зауважити, що заподіяння шкоди здоров’ю може супроводжуватися дуже широким спектром негативних соціально-економічних наслідків для потерпілого. Втрата можливості працювати взагалі чи повернутися до того способу життя, якого дотримувався громадянин до ушкодження здоров’я, докорінно змінює його існування, суспільний та матеріальний стан. Повернути втрачене у більшості випадків неможливо. Потерпілому залишається сподіватися лише на справедливу компенсацію у грошовому еквіваленті від правопорушника. Правова невизначеність щодо цього питання у вітчизняному законодавстві шкодить інтересам не тільки потерпілих пацієнтів, а й медичних закладів (медичних працівників), які повністю залежать від рішення суду.

Проблема відшкодування немайнової (моральної) шкоди

Відповідно до чинного законодавства України порядок та розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом та встановлюється залежно від характеру правопорушення, глибини, тяжкості фізичного болю та страждань, яких особа зазнала у зв’язку з ушкодженням здоров’я, погіршення здібностей потерпілого або можливості їх реалізації, а також ступеня вини особи, яка завдала шкоду (ст. 23, 1168 ЦК).

Розглядаючи питання про моральну шкоду, спричинену невдалим медичним втручанням, слід вказати на наявність низки проблем, які суттєво ускладнюють відшкодування такої шкоди на практиці. Основними з них є неточність поняття «моральна шкода» та відсутність чітких, законодавчо визначених критеріїв та порядку визначення розміру моральної шкоди у випадках заподіяння шкоди здоров’ю.

На перший погляд, поняття «моральна шкода» за своїм змістом цілком відповідає аналогічним правовим інститутам законодавства інших правових держав, однак подібна термінологія там не застосовується (не беручи до уваги Росію та інші країни СНД). Наприклад, у Великобританії та США більше поширення має термін «психічна шкода». У Німеччині (§ 847 Німецького цивільного уложення 1900 р.) відшкодування має назву «Schmerzensgeld», тобто «гроші за страждання», чи більш адаптовано — «грошова компенсація за страждання».

Поняття моральної шкоди майже з моменту виникнення й до цього часу є предметом постійних наукових дискусій правознавців. Сьогодні більшість вітчизняних правознавців дотримуються позиції, що поняття «моральна шкода» слід замінити на «фізичні та моральні страждання або переживання». У цьому контексті вбачається, що у визначенні «моральна шкода» слід окремо розрізняти моральні переживання потерпілої особи та психічні (нервові) страждання, причому до останніх необхідно віднести біль. І ось чому: особа, здоров’ю якої завдано шкоди, зазнає фізичного болю як реакції нервових клітин організму на патологічний процес чи порушення цілісності тканин — у цьому полягає страждання, а також вона психічно переживає, обмірковуючи ці наслідки та свої соціальні втрати.

За даними медичної науки, шкідливі наслідки для організму людини має не лише фізичне ушкодження (порушення цілісності тканин та інше), а й втрата нервових клітин, які не відновлюються. Нервові реакції (відчуття болю, подразнення, неприємні відчуття) існують якийсь певний час після ушкодження, а можуть залишитися у потерпілої особи і до кінця життя. У цьому контексті вже посттравматичний біль та інші неприємні фізичні відчуття слід розглядати як залишкові явища первинного фізичного ушкодження.
Психологічні переживання, враховуючи положення частини 5 статті 23 ЦК про одноразовість відшкодування моральної шкоди, можуть бути відшкодовані тільки за період від моменту ушкодження до подання судового позову потерпілим. Для найбільш справедливої компенсації страждань (як нервових процесів в організмі) та психічних переживань під час усвідомлення негативних для організму та особистості наслідків доцільно було б визначати розмір кожної зі складових «немайнової шкоди» окремо. Однак у вітчизняній судовій практиці всі аспекти залишаються на розгляд суду.

Наприклад, громадянин Т. звернувся до Ленінського районного суду м. Вінниці з позовом про відшкодування йому 250 тис. грн. моральної шкоди однією з лікарень м. Вінниці, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що внаслідок неправильно зробленої біопсії печінки йому пошкодили жовчний міхур, який згодом було видалено. У позовній заяві громадянин Т. розрахував розмір немайнової шкоди в однакових частинах, окремо визначивши психічне пригнічення, яке він відчуває після того, як його визнали обмежено придатним до військової служби, а також необхідність обмеження фізичних навантажень, дотримання спеціальних дієт з обмеженням вживання улюбленої їжі, що робить, на думку позивача, його неповноцінною людиною. Однак суд задовольнив позовні вимоги громадянина Т. частково, визначивши розмір відшкодування лише у сумі 80 тис. грн.

Зарубіжні правознавці досить скептично ставляться до можливості доведення у суді наявності болю чи психічних (нервових) ушкоджень. В окремих країнах Європи, наприклад у Швеції, психологічні переживання без наявності фізичних ушкоджень взагалі не відшкодовуються. Це пов’язано з прийнятою у цій країні доктриною «наявності фізичної рани», яка пояснює неможливість відшкодування психологічних переживань труднощами у доведенні відсутності прихованих психологічних розладів (наприклад пригніченого, депресивного стану), які могли бути у потерпілого ще до невдалого медичного втручання. З цим можна погодитися, оскільки об’єктивно визначити наявність або силу болю чи неприємних відчуттів поки що неможливо. Це суб’єктивні відчуття, а спеціальних приладів для їх вимірювання немає. Однак для доведення наявності таких негативних наслідків медичних втручань можна, наприклад, використовувати факт застосування за призначенням лікаря знеболювальних засобів, дані медичних оглядів із застосуванням пальпації чи перкусії потерпілого.

Як свідчить вітчизняна судова практика, суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди по-різному розуміють встановлені частиною 4 статті 23 ЦК засади розумності, справедливості та виваженості.

Наприклад, Печерський районний суд м. Києва при розгляді справи за позовом громадянина Ш. до офтальмологічної клініки N визначив розмір моральної шкоди за ушкодження ока при невдалій операції 12-річного хлопчика (зі 100 %-вою втратою зору) лише у 9 тис. грн.

В іншому випадку Подільський районний суд м. Києва, розглядаючи справу за позовом громадянки Г. до підприємства К про заподіяння матеріальної та моральної шкоди внаслідок надання медичної послуги неналежної якості (лікування кількох зубів), визначив розмір моральної шкоди у 600 тис.грн., врахувавши якийсь «особливий статус» позивачки, яка, за матеріалами справи, працює вдома телефонним оператором невеликої ріелтерської фірми. У цьому разі для обгрунтування такої суми було використано психологічну експертизу. До речі, визначення суми психологічних переживань та страждань потерпілої особи у грошовому еквіваленті експертами-психологами сьогодні стає дуже поширеним явищем у вітчизняній судовій практиці, хоча методика такого розрахунку до цього часу не затверджена у встановленому порядку Міністерством юстиції України.

На думку автора, з метою запобігання подібним до зазначених вище судових «перекосів» цілком обгрунтованим було б нормативне закріплення мінімальних розмірів (тарифів) грошового відшкодування шкоди здоров’ю. Зрозуміло, що для кожного виду ушкодження здоров’я розмір відшкодування має бути різним. Необхідно законодавчо затвердити перелік видів ушкодження органів та їх систем чи окремих функцій організму з визначенням мінімального розміру відшкодування у кількості мінімальних розмірів заробітної плати (подібно до тарифної системи у розвинутих країнах Європи). Крім того, при визначенні розміру відшкодування можна заздалегідь враховувати повну чи часткову втрату органа (функції), а також вік потерпілого пацієнта. Розмір відшкодування міг би визначатися з урахуванням різниці між віком пацієнта на момент безпосереднього заподіяння шкоди (виникнення шкідливих наслідків лікування) та середньою тривалістю життя в країні. Такий принцип розрахунку адекватно визначав би період життя, на який людина втрачає можливість відчувати себе здоровою, не маючи порушень цілісності власного тіла.

Перспективи відшкодування шкоди здоров’ю

Слід також зазначити, що в Україні на практиці виконання рішень суду щодо відшкодування шкоди здоров’ю досить ускладнене, а іноді взагалі нереальне. Особливо це стосується стягнення коштів з державних медичних закладів і рішень, які передбачають щомісячні платежі.

Останнім часом з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної в результаті невдалого медичного втручання, було зроблено різні законодавчі пропозиції. Пропонувалося зобов’язувати суб’єктів надання медичних послуг протягом року з моменту отримання ліцензії на медичну практику вносити на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу. Є також пропозиція нормативно закріпити обов’язок приватних медичних організацій укладати договори страхування професійної відповідальності. Однак жодна з цих ініціатив законодавчого закріплення до цього часу не здобула.

Ознайомившись із зарубіжним досвідом, автор пропонує для вирішення цього питання створити в Україні спеціальний страховий фонд відшкодування шкоди здоров’ю, заподіяної наданням платних медичних послуг. До цього Фонду комерційні медичні підприємства та приватно практикуючі лікарі повинні були б щомісячно сплачувати визначені збори. Сума такого збору повинна розраховуватися залежно від кількості надаваних послуг та їх вартості. У разі заподіяння шкоди (окрім моральної) пацієнтові, її відшкодування буде гарантовано здійснюватися за рахунок акумульованих у Фонді коштів відповідно до затверджених Кабінетом міністрів України мінімальних тарифів.

Дієвість та справедливість зазначеного порядку відшкодування перевірено у ряді країн Європи. Наприклад, у Швеції ще в 1975 році було створено Консорціум страхових компаній із відшкодування шкоди, завданої невдалим лікуванням. Цей Консорціум відшкодовує фізичну шкоду, завдану медичними втручаннями, за спеціально встановленими лімітами, розмір яких час від часу змінюється. Якщо постраждалого пацієнта не задовольняє запропонована Консорціумом сума компенсації, він може звернутися до суду. Цю модель гарантованої компенсації шкоди, яку, до речі, більшість науковців та практикуючих юристів вважає однією з найбільш прогресивних у світі, з деякими змінами вже запозичили Фінляндія (1987), Норвегія (1988) та Данія (1992).

Законодавче закріплення чіткого та прозорого порядку відшкодування шкоди, завданої невдалими медичними втручаннями, вирішило б проблеми не тільки пацієнтів, а й медичних закладів, які нерідко зазнають суттєвих матеріальних втрат внаслідок недосконалості вітчизняної судової системи.

Нормативні акти

  • Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.
  • Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII, із змінами та доповненнями.
  • Закон України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ (нова редакція від 1 грудня 2005 р.).
  • Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень» від 17 січня 1995 р. № 6.

Делікт (від лат. delictum) — провина, проступок, правопорушення, незаконна дія, злочин, що викликає нанесення шкоди і тягне за собою обов’язок її відшкодування.

Читайте также
Способи надання обов’язкової інформації про заклад охорони здоров’яМедична помилка: юридичний аспектОсобливості трудових відносин у закладі охорони здоров’яДоговір про надання платних медичних послуг — від укладання до виконання

Проект в Украине представляет:

ООО "ВЕРДИС ЮКРЕЙН" 

VERDYS Group International

Юридические услуги: VERDYS Law Ukraine  

Тел:+380 (66) 049 65 96

 info@verdyslaw.com.ua 

Корреспонденция в Украине:  ул. М. Берлинского, 25А, кв. 38, 04060, г. Киев

 

Проект координирует VERDYS Consulting s.r.o. (Чешская Республика)

info@verdys.cz

verdys.com.ua
© Центр медицинского и репродуктивного права.
VERDYS Group International, 2006 - 2019. Все права защищены.
Разработка сайта